1./Infanterie Regiment 172

На привале...

В этом разделе сбраны разнообразные материалы под авторством наших камерадов.

Walter Lenz 05.2009

Willi Stuber 08.2012

1923 рік. Молодий ідеалістично налаштований радикальний комуніст Мішка Порох направлений боротись із націоналістичною бандою отамана Лисюченка, що верховодить у Старокостянтинові. Все ускладнюється тим, що незважаючи на свою ідеалістичність і схильність до високіх матерій, Міша Порох «подвєржен страстям» –а саме любить випити (особливо –напитися), поспівати і поволочитись за женщінами. Проте, обурення оточуючих із-за його ганебних вчинків –списує на «проіскі гідри мірового імпєріалізма» і в такому випадку, вважає що «Рафік неувіновєн».

Дія перша «Нальотчікі»

Забацаний і постріляний вокзал Старкона. На заваленій сміттям вокзальній площі, на лавочці сидить Гріндер, смалить загрозливого вигляду самокрутку та спльовує насіння. Вид у нього уркаганський, а одяг свідчить про те, що людина відвоювала не лише в ПСВ, але й захопила громадянської. Однак, незважаючи на начебто безцільне сидіння, Гріндер пильно озирає площу та вокзал, і стає зрозумілим, що це не дарма. Цікаво, що права рука у нього майже постійно в кармані шинелі. Особливо привертає увагу Гріндера невеличка вантажівка «Рено», що стоїть неподалік, в якій крім водія та комісара, сидять ще три червоноармійці з гвинтівками.

Також, неподалік стоять кілька візниць, на шарабанах самого різного типу. Тут і підводи, і брички, і диліжанси. Але більш за все увагу привертає хоч і обдерта й обшарпана, але ще розкішна карєта, в яку запряжено пару конів. На місці кучєра воссідає Алєкс Косс, який виглядає майже орлом – в красивій черкесці із газирями та розкішною бородою. Повз підводи поважно проходжується Копф, у старорежимному пальті із барашковим коміром та хутряній шапці-пірожку, із тросточкою. Він вдає із себе «праздного гуляку», що йому непогано вдається, проте деякі різки рухи все ж видають його якесь певне хвилювання. Періодично Косс, у якого немає пасажирів, із грубими жартами та веселим реготом чіпляється до Копфа і пропонує «пану професору поїхати до руминок у «веселі будинки». Копф робить ображений та високомірний вигляд та, не відповідаючи Коссу, прогулюється собі далі. Проте, він намагається не підходити близько до іншого краю площі – де сидить чистильник взуття –молодий юнак у кєпці та з блатними манерами. Він ловко та швидко, із шутками-прібаутками, пошлими пісеньками та жонглюванням щітками, чистить перехожим чоботи. Цей юнак – Прімм. Очевидно, що саме пагані манери Прімма і відлякують від нього інтіллігента Копфа.

Раптом, увагу всіх перехожих, що вештаються біля вокзалу і навколо, привертає прибуття потягу, що, гальмуючи та окутуючись паром, під’їзджає до платформи. До вагонів, якими є звичайні теплушкі, зразу кидаються люди, тягнуть речі, мішки, біжать торговці, зчиняється лемент і крик.
Проте, у складі потягу є і кур’єрський вагон, з якого неквапно вилазить група озброєних чекістів у кожанках. У двох із них невеличкі саквояжі. Повз інші вагони вони прямують до автомобіля, що чекає очевидно якраз їх.
Раптом, із однієї теплушкі вилітає балалайка та влучає прямо в пику першому чекісту. Той падає. Інші в гніві дивляться в отвір дверей, але як тільки один із них відкриває для начальницького крику рота, як звідти вилітає ще й гармошка і розчавлює йому ніс. Трохи згодом, із вагону викидають якогось молодика в будьоновці і лаптях, проте інші чекісти, навчені досвідом, вже відійшли, і тому він гупається прямо на безтямні тіла перших чекістів.
Зрозуміло, що це ніхто інший –як Міша Порох, який вже дістав своїх попутників по вагону за довгу дорогу піснями, більшовицькою агітацією та аморальною поведінкою.
«Ой, балалаєчка мая! О, а вот і гармошєчка!» -радіє він та збирає реманент. Раптом, він бачить групу остовпілих чекістів, витягується по стійці струнко, козиряє та починає доповідати: «Прібил до Староконстантінова для реального покращення життя мєстного пролєтаріата вже сьогодні! Таваріщі чекісти – обіщяю - руїну злочинних папєрєдніков будєт подолано!»
Перехожі стають свідками цікавої картини –через рештки паркану перелітає Міша Порох, разом із речовим мішком та музичними інструментами, пришвидшений добрячим чекістським підсрачником. Таким чином, він опиняється на площі раніше за чекістів, яким ще треба дійти до будівлі вокзалу і пройти її.
Мішка, зовсім не засмучений, продовжує із цікавістю озиратись навкруги. Нарешті, він помічає Гріндера, який не зводить очей із чекістів та весь підібрався. На Мішку він не звертає жодної уваги. «Таваріщ, а гдє тут уєздний ревком?» - лагідно запитує Порох. «Через 3 вулиці, недалеко, можна й пішки пройти» -машинально відповідає Гріндер. Вони зустрічаються поглядами…і завмирають. Першим оговтується Порох:«Я узнал тєбя! Ето ви, пєтлюровци, тогда наш продотряд под Єнакієво порубалі!»
Якраз у цей час на площу виходить група чекістів. «Вяжітє єго, це представник попередньої злочинної власті!» -верещить Міша, показуючи на Гріндера. Гріндер розуміє, що ситуація вийшла з під контроля, але втрачати йому немає чого. Він голосно свистить на всю площу, а його рука вилітає із кармана шинелі вже із «наганом» у ній. Першим же пострілом він валить одного з чекістів, однак тут на нього збоку стрибає Міша Порох, і вони починають боротись.
Однак, в цей час на площі творяться дивні метаморфози – Копф відкинув тросточку, в два кроки підскочив до карети Косса, та відкрив нарозпашку задню багажну частину. Звідти дивився своїм рильцем кулемет «максим», а Косс вже сидів не за місці кучера, а за кулеметника.
«Тра-та-та-та-та» - вдарила впритул по чекістах довга черга, розкидавши їх по землі.
Між тим, комісар та червоноармійці, що чекали чекістів у машині, хоч і розгубились, проте почали стріляти у Косса і Копфа. Однак, тут у справу втрутився Прімм, який із купи мотлоху поруч із своїм місцем чистильника, ловко витягнув ручний кулемет «л’юїса» і з словами «А ось сюрприз вам, таваріщі-харошиє» в кілька черг перестріляв зустрічаючих.
На площі панувала паніка та лемент. Всі чекісти лежали постріляні. Міша, що боровся із Гріндером, краєм ока побачив Копфа, що швидко наближався до них із «маузером боло» в руці, кинув боротись та почав тікати. Розлючений Гріндер прямо із землі декілька раз вистрелив йому вслід, але на свій подив, не влучив. Копф у цей момент дострілював чекістів, а Прімм забирав у них зброю та мандати. «Гріндер, швидше, хапай саквояжі, тікаємо!» -прокричав Копф.
Забравши здобич, нальотчики кинулись до карети Косса, який вже сидів на місці кучера, реготав, свистів та розкручував над головою хлиста. Було видно, що все що діється –йому подобається. «Прімм, скоріше!» -нервово вигукнув Копф до Прімма, який із природної шкідливості підпалював автомобіль червоноармійців. «Я на кулемет!» - крикнув Гріндер, незадоволений собою. Зустріч із Мішою зіпсувала йому всі плани та участь у пограбуванні. Він зразу почав закладати нову ленту у «максим». Копф із саквояжами теж заліз у середину карети, а Прімм з «л’юїсом» примостився поруч із Коссом.
Карета із шаленою швидкістю понеслась тісними вулицями міста. Однак, червоні вже підняли тривогу, і було чутно стукіт підков вершників. «Нам би до моста дістатись, а там майже у своїх!» - весело сказав Косс, звертаючись до Прімма. «Перед мостом дорога пагана, карета швидко не поїде, а інший шлях комісари вже перекрили!Однак, ми затримаємо їх! Нотбек чекає!» - відповів той.
І дійсно – на самій вузькій ділянці вулиці, між двома домами, Косс призупинив коней, і Прімм зіскочив, лишивши «л’юїса». Карета рвонула далі, а до Прімма підскочив Нотбек, що там чекав. «Ну як?» - «Все добре! Гроші взяли, краснопузих –поклали!» -зухвало відповів Прімм-«Треба погоню відрізати!». Прімм та Нотбек перегородили вулицю підводою без коней, що стояла повз будинку, та витягли із соломи на підводі по декілька ручних гранат і зачаїлись.

Як тільки на площі все вщухло, із привокзальних кущів виліз Міша Порох. Оскільки всі розбіглись, то Міша, підійшовши до перебитих чекістів та червоноармійців, за якихось пару хвилин став щасливим власником «нагану», майже нових чобіт та шкіряної кепочкі із зірочкою. Мрія отримати кожанку не здійснилась –оскільки мати кожанку в дірках від куль та в крові –Міша чомусь не хотів. Тому, коли на площі з’явились місцеві чекісти та червоноармійці, Міша пишався собою та раз-по-раз любувався своїм відображенням в уцілілих вікнах. Єдине, що засмучувало його –«загибель» балалайкі, що висіла у нього на спині та прийняла всі кулі Гріндера. Міша швидко пройшов перевірку, більш того, знайшлись свідки, що підтвердили, як він хоробро кинувся на одного із нальотчиків та завзято із ним бився. Тому, доволі скоро Мішу відвели до ревкому…